Український стоунхендж
в долині Серета
В мальовничій
долині річки Серет, на високому березі над стрімким урвищем виситься загадкова споруда,
що спирається на грубо тесані кам’яні брили. В основі цієї споруди – природна печера
довжиною 28 метрів, утворена в вапняковій скелі шляхом вивітрювання. Помітно,
що до облаштування природної печери доклали зусиль людські руки. Величезний
камінь, який нависає над входом, підтримують кілька колон, складених з пласких
кам’яних брил. Це справжній печерний лабіринт, загублений серед мальовничих
пейзажів на околиці села Монастирок. За своїм обліком споруда нагадує стародавнє
святилище. Тож недарма це місце називають „Українським стоунхенджем”.
Поруч з печерою
знаходиться загадковий камінь величезних розмірів – моноліт з абсолютно пласкою
як стіл поверхнею, встановлений на три кам’яні опори, що слугують йому
своєрідними ніжками. Цей камінь-дольмен використовувався як жертовник, про що свідчать
заглиблення і невеликий жолоб від нього, який слугував кровостоком. Отже,
жертви на цьому дольмені колись приносили живими ...
Хто встановив
тут цю масивну брилу? Хто спорудив кам’яне святилище? Які жертви і в ім’я яких
богів приносилися на цьому жертовнику? Мовчать камені і жодних свідоцтв не
залишилося від тих давніх часів, часів язичництва, коли наші далекі предки
споруджували святилища та приносили давно забутим богам криваві жертви.
Приблизно в ІХ
ст. н.е. в цих місцях існував Збручанський язичницький культовий центр. З тих
давніх часів і до сьогодні печерний комплекс в с. Монастирок, носить назву „Святиня
язичницька”. Така назва свідчить про те, що язичники влаштували тут своє святилище,
де відправляли обряди ще задовго до появи давньоруського храму.
З поширенням
християнства в долину р. Серет приходять християнські монахи-відлюдники, які,
щоб освятити печеру та вигнати нечестивих демонів, встановили хрест на верхівці
святилища та вирізали головний християнський символ на давньому жертовнику. Так
колишнє язичницьке святилище
перетворилося на давньоруський печерний храм.
А вже у XVI ст.
власник Монастирка Стефан Потоцький заснував тут цілий Василіанський монастир з
Воздвиженською церквою і келіями, від
якого до нашого часу залишилися лише окремі споруди.
Але й досі, не
зважаючи на давню християнізацію поганського святилища, це місце, від якого віє
сивою давниною, занурює нас у таємничу атмосферу.
Природний вхід,
над яким нависає кам’яна брила з великим виносом, веде між масивними опорами з
нетесаного каменю (їх поставили в XIX ст. замість первісних природних, що
зруйнувалися від часу). Вузький звивистий прохід веде до центральної печери,
розміром 9х4 метри. В стінах печери видовбано ніші культового призначення. Тут
зберігся стародавній вівтар, який прикрашає зображення Христа із заплющеними
очима, яке за легендою стало монахам у вигляді гри світла та тіні.
Вузький коридор
виводить далі – з печери на терасу на височині 80 метрів над берегом Серету. І тут
відкривається незвична широчінь простору – величезний каньйон, Серет, що
звивається дугою далеко внизу прямо під ногами, вкриті лісами пагорби й
бездонне небо над головою.
Поруч із входом
в храм на трьох підставках-ніжках спочиває багатотонний жертовний камінь з
видовбаним хрестом. І навіть сьогодні під час дощу вода, яка потрапляє на
камінь, стікає з нього червона, немов кров.
Безбережні
простори, серед яких загубився язичницький печерний комплекс, немов притискають
його до землі, підкреслюючи сивість його віку.
Стародавнє
святилище в с. Монастирок справді є унікальним. Річ у тім, що до сьогодні в Україні майже не збереглося пам’яток
давніх язичницьких культів наших далеких предків. Це пов’язано з тим, що з
поширенням християнської релігії та формуванням християнської культури
язичницькі пам’ятки знищувалися, а носії язичницької культури сурово
переслідувалися. На місці язичницьких капищ та святих місць споруджували християнські храми.
Але культура
України набагато давніша, ніж християнство, вона має свою історію, свої
вірування і давньослов’янський язичницький печерний комплекс в с. Монастирок є тому
справжнім підтвердженням.
Комментариев нет:
Отправить комментарий