Подорож до Городища: на 800 років у давнину в гості до літописного Ізяслава

Недалеко від Шепетівки, серед мальовничих ландшафтів заховалося с. Городище – одне з найстаріших поселень півночі Хмельницької області. Сама назва вже свідчить про давню історію, оскільки отримана вона в пам’ять про колись існувавший тут давньоруський град.

До сьогодні на східній околиці села можна бачити велике округле городище – залишки стародавнього Ізяслава, згаданого літописом під 1241 р. 

Місто було закладене як сторожовий град на києво-волинському кордоні в першій половині XII ст. волинським князем Ізяславом Мстиславичем. Для того часу це було досить велике поселення з укріпленим князівським замком і службами, яке складалося з дитинця і окольного града.

Під час археологічних розкопок було досліджене городище значної площі (понад 36 000 м2), огороджене трьома лініями валів і глибоких ровів; дитинець укріплювався додатково ще ровом з валом. У валу дитинця розміщувалася ціла система житлових і господарських клітей. Про життя давнього міста свідчать розкопані залишки дерев’яних споруд різного призначення, напівземляні житла й глинобитні печі в окольному граді, знайдена безліч сільськогосподарських і ремісничих знарядь, зброї, прикрас, предметів побуту, імпортних виробів.

Знахідки великої кількості уламків зброї та людських останків підтвердили свідчення літописця про загибель давнього Ізяслава під час Батиєвого походу 1241 р.

Матеріали розкопок змогли відтворити події запеклого бою і загибелі міста під ударами переважаючих сил монголо-татарських завойовників. На городищі і особливо в клітях валу, які обгороджував посад, було знайдено велику кількість зброї (бойові сокири, залізні накінечники списів, залізні булави, більше 300 різноманітних стріл), наявність якої свідчить про події, які тут відбувалися. Сотні скелетів захисників міста, татар із зброєю в руках і в обладунках були виявлені там, де їх застала смерть в жорстокій битві. Ці знахідки переконливо свідчать про сильний опір, який монголо-татари, не зважаючи на свою чисельну перевагу,  зустріли у літописному Ізяславі.

Внаслідок жорстокого розгрому все населення було знищено, а споруди віддані вогню. По всій території городища добре простежується шар згарища, що містить обгоріле дерево, завали обвугленого зерна, численні людські кістки. Під руїнами згорілих будівель у безладді лежали скелети загиблих людей і багатий господарський інвентар, який власники не встигли ні відвезти, ні сховати. За приблизними підрахунками, в місті загинуло близько 1, 5 тис. осіб. Про раптовий військовий розгром містечка свідчать знахідки кількох скарбів зі срібних речей, в одному з яких були три звислі свинцеві печатки.

Спалене завойовниками місто більше не відновлювалось. Після монголо-татарської навали, в другій половині XIII століття, осторонь від зруйнованого літописного Ізяслава, на березі р. Горинь розбудовується нове місто, до якого переходить давня назва (сучасний Ізяслав Хмельницької області).

Пройшли роки. На місці колишнього згарища зазеленіла трава. А поряд виникло село, яке в пам’ять про давньоруське поселення отримало назву Городище.

В наш час залишки літописного міста продовжують своє існування як пам’ятка археології. Наукові дослідження, проведені тут в 1957 - 1963 рр., розкрили повну картину героїчної оборони та трагічної загибелі давньоруського граду.  З тих пір пам’ятка поступово приходить до занепаду. Занепадає як об’єкт історико-культурної спадщини. Ніякої наукової роботи тут не проводиться. Відсутня й належна пропагандистська діяльність. Незначну частину місцевих археологічних знахідок, а також реконструкцію давнього поселення можна бачити в Шепетівському краєзнавчому музеї.

На території самого городища ніщо не вказує на те, що на цьому самому місці наші предки боронилися до останнього воїна, що димлячі руїни міста поховали трупи безневинних жертв військової навали – жінок, дітей, старих. На жаль…  Адже усвідомлення героїчних сторінок власної історії, масового подвигу людей здатне впливати на сучасників, викликаючи почуття подиву, захоплення та поваги до пам’яті предків.