Садиба Мсциховського в с. Селезнівка Луганської області

Садиба Мсциховського, цей унікальний архітектурний комплекс ХІХ ст., що до нашого часу зберігся в селищі Селезнівка Перевальського району Луганської області – справжня родзинка не тільки району й області, але й всієї Східної України завдяки своїй унікальній історико-культурній цінності.

Виникнення поміщицької садиби на цьому місці Дикого степу відносять до кінця XVІІІ ст., коли почалася розробка в цих місцях Олексіївським гірничопромисловим товариством родовищ кам’яного вугілля. Відомі навіть перші власники Селезнівка – поміщики Графовські, котрі на початку ХІХ ст. закладають в садибі парк, який пізніше був розвинений за бажанням К. Мсциховського.

У 1889 р. сюди приїжджає дійсний статський радник інженер-шляховик Казимир Мсциховський, який веде своє походження від польських дворян Подільської губернії. Мсциховський закладає тут Селезнівський рудник і стає головою правління Селезнівського товариства кам’яновугільної та заводської промисловості й членом Донецько-Юр’євського металургійного товариства, а з 1914 р. – стає членом правління  Азовсько-Донського комерційного банку. До того ж, Казимир Мсциховський став засновником селища, яке пізніше перетворилося на місто Паризької Комуни, сьогоднішній Перевальськ.

Тут же в Селезнівці Мсциховський вирішує влаштувати резиденцію. У 1890 р. він купує садибу Графовського, будівництво якої той розпочав ще в 1840 р. та перебудовує її за власним смаком. Для цього він запрошує двох архітекторів, котрі згодом стануть відомими – Сергія Гінгера та Льва Руднєва.

Сергій Гінгер – представник модерну та неокласицизму, звів основні споруди, вдало поєднавши російський стиль з італійським. Садибний будинок складався з тринадцяти приміщень на першому поверсі та шести на другому. Тут можна було бачити просторі кімнати, величезні вікна з виглядом в сад, чотири каміни, прикрашені ліпленням стелі, фрагменти картин в стилі модерн.

Особливого ефекту стінам будинку надавало облицювання світло-жовтим, м’яким, шліфованим каменем місцевого походження – тесаним піщаником, який забезпечив чудову збереженість архітектурної споруди протягом століття.

За задумом архітектора три фасади будинку були оформлені таким чином, що справляли враження головних. Над центральним входом архітектор звів масивну башту з великим, кольоровим гербом дворянського роду Мсциховський. На відкритій терасі перед зимовим садом була встановлена бронзова статуя Гермеса. Вхід до будинку прикрашали два чеканних канделябри в людський зріст. Садиба стала класичним зразком життя дворян кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Інтенсивний розвиток промисловості, науки, просвітництва на територіях, що тепер входять до складу Луганської області, сприяв поширенню інтересу до оздоблення творами мистецтва маєтків. Селезнівська садиба К. Л. Мсциховського якраз і є прикладом такого способу колекціонування – вже на початку ХХ ст. вона перетворилася на своєрідний приватний музей завдяки  прикрашення художніми речами маєткових інтер’єрів і колекцій музейних предметів, зібраних власниками.

Значний інтерес представляли меблі, інтер’єри та внутрішнє оздоблення будинку. Меблі у вітальні були виконані в стилі Людовика XVI, а тканина, якої вони були оббиті, була виготовлена на Московській фабриці Сапожникова й відтворювала зразки з Версалю та Тріанону. Навкруги вражали своїми кольорами та яскравими тонами персидські килими.

В загальне оздоблення прекрасно вписувалися флорентійське бюро та крісла, обтягнуті монастирськими вишиванками. На столах, у вітринах були виставлені бронзова та мармурова скульптура, вази різних епох – від XVI до XX ст. Серед цих зібрань своєю вишуканістю вирізнялися вази імператорського фарфорового заводу, сербські та французькі статуетки зі слонової кістки, оправлені в золото.

Кабінет господаря прикрашали два гобелени, виконані в стилі Людовика XVI на сюжети байок Лафонтена. Внутрішнє оздоблення вдало доповнювали оригінали полотен Маковського та Свєрчкова, а також пристойні копії з картин Мурільйо та Рубенса.

На відстані від будинку, за садибним муром, знаходилися збудована в 1913 р. на кошти К. Л. Мсциховського парафіяльна школа-храм. Церква стала дипломною роботою відомого пізніше архітектора Росії – Льва Руднєва, який надалі прославився проектами головного корпусу Московського державного університету імені Ломоносова, Палацу культури у Варшаві та Будинку уряду в Баку.

Спроектована Руднєвим церковна будівля в ім’я Олександра Невського із дзвіницею мала два класи і вівтар. До храму примикали квартири вчителів. Виконана з дикого каменю, будівля належить до досить рідкісних зразків романо-візантійського стилю.

Першопочатково храм був католицьким (за віросповіданням самого Мсциховського), сьогодні ж він функціонує як храм Української православної церкви Московського патріархату.

Окрім палацу, садиба мала пейзажний парк у 22 гектари. Для догляду за парком Казимир Людвигович запросив з Польщі свого земляка Марцина Францевича Хубецького. Садівник прожив тут все своє життя й поклав всі сили на розведення рідкісних видів рослин і дерев. За власним заповітом садівника було поховано на території садиби.

Навкруги ширилися перекази про прекрасний селезнівський парк з алеями пірамідальних тополь, липовими гротами, бесідками та арковими коридорами зі стриженої зелені. Садибу прикрашали французькі статуї, наприклад чавунні вази, що прикрашали вхід, були відлиті в 1901 р. на Паризькому ливарному заводі та були точною копією мармурових, що зберігаються в Луврі.

У 1916 р. Г. Лукомський, журналіст та мистецтвознавець, створив опис садиби та витворів мистецтва в ній у журналі „Столиця і садиба” : „...Вся внутренняя обработка сделана за рисунками архитектора Императорских дворцов Мельцера. Материи, которыми обитая мебель, точно воссоздают некоторые образцы материй в Версале. Замечательные персидские ковры ласкают глаз своими сочетаниями. Особенно хорошие французские статуи с сочетанием золота и слоновой кости. В кабинете два гобелена с сюжетами из басен Лафонтена. Отметим интересные оригиналы новых художников Маковського и Сверчкова. Есть несколько хороших копий Мурильо и Рубенса...” .

В роки перед Жовтневою революцією господарі майже не відвідували Селезнівку. Дійшли відомості, що вони переїхали до свого маєтку у Франції.

Після Жовтневої революції 1917 р. тут заснували будинок сиріт. У 1930 роки дітей перевили до іншого місця, а в Селезнівці відкрили Будинок відпочинку імені Ворошилова. Довелося у Селезнівці відпочити й герою соціалістичної праці Олексію Стаханову з дружиною.

В роки Великої Вітчизняної війни в будинку відкрили госпіталь, а в післявоєнні роки тут функціонував протитуберкульозний диспансер. Останнім власником садиби став наркологічний диспансер, котрий діяв тут у 1980-ті роки.

За часів УРСР були знищені чи зникли майже всі витвори мистецтва, що зберігалися в садибі при Мсциховський. Знищення торкнулася й самого архітектурного комплексу коли останній власник – наркологічний диспансер – залишив стіни вікової будівлі в роки перебудови, запустіння прийшло в старовинну садибу.

Схожа доля спіткала й церкву-школу. 4 травня 1923 року президія Луганського окружного виконкому закрила церкву. У 1930-ті роки, коли на території маєтку був розташований будинок відпочинку, церкву пристосували під клуб. Віруючі знову зайняли храм у 1942 р. Однак у 1947 р. він був вилучений і відданий будинку відпочинку. Приміщення колишньої церкви використовувалося під кіно- й танцзал. Згодом тут розташувалися селищна рада, пошта, бібліотека. Церковну будівлю повернули православній громаді лише у 1991 році.

На території колишнього маєтку залишився чудовий парк із тополями-велетнями, який разом із архітектурними спорудами утворює чудовий комплекс. Парк площею 22 гектари, з 1972 року являється пам’яткої садово-паркового мистецтва. Зараз він теж знаходиться в занедбаному стані.

В садибі свого часу існувала й величезна бібліотека, що розміщувалася у спеціально зведеній будівлі в глибині парку. Бібліотека майже не змінювала свого профілю і за радянських часів, а от знищена була лише після того як садибу покинув останній офіційний заклад (наркологічний диспансер).

На сьогодні до складу садиби Мсциховського входять в’їзна брама, виконана у вигляді замкової брами, садибний будинок та парк. Не зважаючи на занедбаний стан будівель, пам’ятка й досі зберігає свою високу історико-культурну цінність.