Скарби палацу Мерінга в Старій Прилуці

Для шанувальників палацової архітектури справжнім скарбом буде палац Мерінга в Старій Прилуці.

Свого часу власник садиби задумав відтворити в архітектурі впізнаванні риси відомої столичної будівлі. За зразок взяли Маріїнський (тоді просто імператорський) палац у Києві. Ось так і з’явилась на початку ХХ ст. у Старій Прилуці пишна необарокова споруда – фасади з вигадливими завитками, складна система декору зі сходами, ліпниною – тільки зроблено все це грубіше, ніж у Маріїнському палаці.

І внутрішні інтер’єри просто казкові. Деякі приміщення, в першу чергу головний хол першого поверху, були оформлені в мавританському стилі, що нагадує нам іспанський палац Альгамбру.

Перший палац на території Прилук збудував же на початку ХІХ ст. тодішній власник Олександр Борецький. Відомо, що він провадив життя магната, тож оточував себе відповідним побутом. В другій половині ХІХ ст. при новому власнику Чеславу Здеховському в палаці знаходилися значна збірка картин старих шкіл німецьких та іспанських малярів, а також роботи Стімлера, Гротгера. Виставлені на продаж сином Здеховського картини були оцінені в 100 000 срібних карбованців.

Але саме останній власник Прилук Сергій Мерінг – фабрикант і підприємець, перебудував палац у пишному необароковому стилі. Внутрішні інтер’єри були оформлені за смаком мільйонера та вражали не менше, ніж фасади. За описом 1925-го року будинок складалося з 45 кімнат „цінної архітектури”. Зараз від внутрішнього оформлення збереглися мавританський стиль холу зі сходами та майолікова обробка. В деяких кімнатах залишилися кесонові стелі з червоного дерева. З 1950-х років в колишньому палаці Мерінга міститься школа-інтернат.

За документами, свого часу в палаці зберігалось багато цінностей сімейства Мерінгів. Джерела свідчили й про існування окремого підземного винного льоху та підземного ходу, який вів з палацу в колишній панський парк.

Після війни в Стару Прилуку із Франції приїздила племінниця пана Мерінга. Вона попросила дозволу відвідати маєток родичів. Огля­нула всі приміщення, спуска­лась у підвал, але нічого не взяла та не ска­зала. Після її відвідин місцеві обстежили всі закутки та нічого не знайшли. Пробували навіть копати в багатьох місцях на території маєтку, але все даремно.

Скарб, як це й буває, виявили зовсім випадково. Коли розбирали перестінок, ремонтники знайшли порт­рет Мерінга, красиві персидські килими, в які були вшиті золоті монети царського кар­бування.

Сміття та биту цеглу викинули на смітник. Після дощу на тому місці одна бабуся, яка пас­ла поблизу корову, знайшла кілька золотих монет, що блищали проти сонця на розмитій штукатурці. Шукачі скарбів не раз переривали це місце, знайшли у глині ще кілька старих монет. Але на тому все й скінчилося.

Тож досі так і не ви­явили ані підземного ходу, ані винного погребу, ані інших схованок зі скарбами.

Тож, напевно, сама пишна архітектура палацу з казковими мавританськими інтер’єрами і є справжнім скарбом Мерінгів у Старій Прилуці.