ДО ПИТАННЯ ПРО ВИЗНАЧЕННЯ ЧАСУ ПОБУДОВИ

ПИЛЯВЕЦЬКОГО ЗАМКУ

Невеликий населений пункт Пилява на території сучасної Хмельниччини добре відомий в українській історії. Саме тут 11—13 вересня 1648 р. в ході національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького відбулася блискуча перемога козацьких загонів над польськими військами у битві під Пилявою [1].  В результаті цієї битви Поділля і Волинь були визволені від польсько-шляхетської армії. Проте, крім архівних документів та загальних описів, ця подія не залишила сліду у вигляді будь-якої матеріальної пам’ятки, якою міг би стати нині зруйнований пилявецький замок. Загалом, із замками-фортецями Поділля й Волині за козацької доби пов'язано чимало важливих історичних подій. Інтереси захисту Украї­ни від татаро-турецької агресії, а також піднесення національно-визвольної боротьби проти польської феодальної шляхти зумовлюва­ли потребу зміцнення і розбудови укріплень. Хід військових операцій козацьких військ часто проля­гав через ці фортифікації. Зведені в цілому для охорони від нападів татар і турок з півдня, замки-фортеці в процесі Визвольної війни часто були форпостами польської королівської армії. Тому козакам доводилося їх штурмувати.

Як відомо з письмових джерел, восени 1648 р. Хмельницький здобув Пилявський замок [2]. Таким чином, замок безсумнівно був наочним свідком тих знаменних подій 1648 р. Але, на жаль,  до нашого часу пам’ятка не збереглася – на її місці зараз знаходиться кар’єр.

Але й до сьогодні ще немає єдиної думки щодо того, коли саме було побудовано замок у Пиляві? Для вирішення цього питання потрібно проаналізувати всі дані, що можуть пролити світло на час заснування пам’ятки.

На сьогодні від Пилявецького замку не залишилося навіть фрагментів руїн. Ще в1920-ті роки фортеця зберігалася в напівзруйнованому стані в вигляді двох башт та муру між ними [3, с. 83]. Але зараз від неї вже нічого не залишилося. Тож, вирішуючи питання про заснування Пилявецького замку, ми можемо звернутися до письмових джерел та фотографій північно-західного боку Пилявецького замку, що були зроблені на початку ХХ ст.

Судячи з письмових джерел, Пилявецький замок було засновано в 40-х роках XVII ст. До речі, сама місцевість була відома ще з початку XVI ст. Поселення з назвою Пилявці існувало коло Межибожа здавна. В податкових списках Пилявці значилися в 1530 р. як два оподаткування та млин, 1566 р. - 11 плугів та декілька млинів [4, с. 183].

У першій половині XVII ст. за 5 км. од Пилявець були ґрунти села Голинчинець, що знищили його колись татари; належали вони Ядвизі Бельзецькій, фундаторці домініканського кляштора в м. Мурафі (на Могилівщині). По кляшторній фундації цієї пані Голинчинські ґрунти перейшли до мурафських домініканців. Король Владислав ІV в 1640 р дає право домініканам закласти на Голинчаньких ґрунтах місто Пиляву і для кращої охорони збудувати замок [5, с. 82].  Місту надали магдебурзького права, на 8 років звільнили мешканців міста від податків, щоб підвищити рівень економічного розвитку.

Замок містився на правому боці ріки Іква. Ю.Й. Сіцинський, на основі дослідження решток замку та малопомітних валів і ро­вів, стверджує, що замок був   квадратний у плані з довжиною боку при­близно 50 метрів. Вся площа замку, за його розрахунками, займала щось приблизно  1/4 гектару.

Але незабаром вже новозаснованому містечку Пиляві та Пилявському замкові судилося зіграти значну роль в історії за часів національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Здобувши восени 1648 р.  Пилявський замок, Хмельницький зробив в ньому штаб-квартиру, де підписував угоди з татарами та проводив переговори з поляками, чекаючи на кримську допомогу.

Таким чином, виходячи з письмових джерел, ми бачимо, що Пилявецький замок було побудовано в період між 1641 р. та 1647 р. зусиллями ордену домінікан. Оскільки в 1640 р. було лише отримано дозвіл на будівництво замку, а вже в 1648 р. його не лише захопив Б. Хмельницький, а й зробив своєю штаб-квартирою. Останнє свідчить про те, що замок на той час уже існував як завершений фортифікаційний об’єкт.

На другу чверть  XVII ст. як на час побудови замку вказують і археологічні дослідження місця Пилявецької битви, проведені в 1990 – 1991рр. археологічною експедицією під керівництвом наукового співробітника ІА НАНУ Лариси Іванівни Виногродської. Експедицією було зроблено величезний обсяг робіт по вивченню топографії, місцевих переказів та проведено археологічне дослідження частини села, де колись знаходився Пилявецький замок. В результаті цієї копіткої роботи було науково зафіксовано місцезнаходження та археологічний матеріал, типовий для XVII ст., на місці зруйнованого кар’єром замку [6, с. 89 - 106].

Але, чи насправді Пилявецький замок було збудовано в період між 1641 р. та 1647 р.?

Відповісти на це питання допоможуть архітектурний аналіз, і аналіз фортифікаційної мережі, що склалась на той час у регіоні навколо Пиляви.

В першу чергу звернімо увагу на архітектурний аналіз замку. На жаль, його можна зробити лише на основі існуючих фотографій і плану Пилявецького замку, зробленого Ю. Сіцинським, що проводив дослідження фортеці на початку ХХ ст.

Перш за все, слід звернутися до історії архітектури і з’ясувати, які саме тенденції простежувалися в фортифікаційному будівництві на Подільських землях початку та середини XVII ст.

Наприкінці XVI – першій половині XVII ст. більшість приватновласницьких замків будувалися не як фортеці, а як укріплені садиби. Цьому сприяла поява нового бастіонного типу фортифікаційного будівництва, що з кінця XVI ст. розповсюджується в Європі й з’являється в Україні. Головну функцію оборони в таких замках брали на себе земляні укріплення бастіонного типу. Ознаками бастіонної фортеці є прямі лінії стін, кутове проектування, дуже низькі, але широкі башти, й масивні, товсті, але дуже короткі стіни. На першому ярусі таких низьких і широких башт знаходилися гармати, в нижньому ярусі – спеціальні кімнати, каземати. За проектом бастіон має п’ятикутну форму. Для захисту від обстрілу нападаючих фланги будувалися з просуванням назад і досить приземисто, так, що створювали подвір’я.

В Україні є багато замків, збудованих у другій половині XVI – першій половині XVII ст. і всі вони збудовані за бастіонним типом.

Якщо поглянути на збережені фотографії Пилявецького замку, то можна бачити, що його фортифікації не відносяться до принципів побудови замків бастіонного типу [7, с. 82]. На фото зображенні можна бачити західно-південний бік замку з двома п’ятигранними баштами на кутах і замковий мур між ними, посередині якого знаходиться в’їзна брама. За свідченнями Ю. Січинського, між баштами знаходились мури двохповерхового   будинку   завдовжки   50 м. і зав­ширшки 10 м. Посередині довжини того  будинку була  в'їзна   брама з ґан­ком. Зовні стіни того будинку не мали вікон, а тільки амбразури на середині висоти (по три з кожного боку   брами),   а вверху   і  внизу   стрільниці. П'яти­гранна башта на північно-східному розі була трьохповерхова з четвертим під­вальним поверхом, який виступав ширше від трьох горішніх поверхів. Кожен поверх мав п'ятигранне склепіння. Стінка кожної  гранки  башти   має в середині 4 м. довжини, крім одної, що прилягала до рогу замку і мала завдовжки 5,7 м. У двох горішніх поверхах були вікна, а в долішному   поверсі   амбра­зури й дуже вузькі стрільниці (ширина зовні 8 см. при висоті в 20 см.). Друга башта, на час дослідження Сіцинського, збереглася гірше, вона була також трьохповерховою і п'ятигранною. На двох інших кутах замку теж були башти, що не збереглись до початку ХХ ст., оскільки були розібрані ще раніше власниками замку.

Аналізуючи ці дані, можна віднести фортифікації Пилявецького замку до бастейного типу, що з’явився у XV та розповсюдився у XVІ ст. Виникнення бастейного типу було пов’язано з появою та розповсюдженням вокальної зброї, що викликало необхідність модернізації існуючих укріплень. Удосконалення були спрямовані на потовщення стін, зведення нових та надбудову й зміцнення існуючих веж.

У XV – першій половині XVІ ст. виявилося, що старі укріплення не задовольняють нових вимог. Товщина старих стін та їхня висота стали недостатніми; крім того, кількість башт, бійниць та їхня форма теж не відповідали вже вимогам довготривалого захисту. Замість старих з вузьким щілиноподібним отвором назовні починають робити бійниці з вузькою щілиною  посередині стіни і з широким розтрубом назовні й усередину, що забезпечувало зручність маневрування під час стріляння. Для кращого захисту підошви від ворога виникла потреба більшого числа бійниць. Тож в усіх старих замках, збудованих до сер. XV ст. проводяться великі реконструктивні роботи по збільшенню висоти стін, башт, та зміни форми й кількості бійниць. Новозбудовані замки будуються за принципами бастейної системи [8].

Якщо поглянути на зображення Пилявецького замку, то можна бачити, що його фортифікаційні укріплення відповідають принципам побудови замків бастейного типу, що існував у XV – XVІ ст. на землях Поділля.

Тож у підсумку ми бачимо, що архітектурні форми та принципи фортифікації Пилявецького замку зовсім не відповідають даті його побудови, зазначеної в письмових документах – 40 роки XVІІ ст. На той час в Україні вже давно склалася й була широко поширена бастіонна система фортифікацій. Якщо будувався новий замок, то він зводився за принципами бастіонного типу (наприклад, замок у Старокостянтинові 1561 – 1571 рр., що знаходиться на північ від Пиляви). Тож постає питання, чому домінікани, зводячи у 1640-х роках замок для кращої охорони краю, звернулися до старої, анархічної форми побудови фортифікацій, що не використовувалася вже більш ніж півстоліття? Чи може, замок на той час вже існував й святі отці лише поновили його, заклавши навколо нове місто Пиляву? До того ж, збудувати замок, довжина стін котрого була 50 метрів та який мав чотири п’ятикутні вежі, за кошти домініканців в такий короткий термін, мабуть що було нереальною справою. Більш вірогідно, що домінікани поновили старі фортифікації шляхом підвищення стін та башт, удосконаленням бійниць, зробивши замок більш придатним до оборони, як того вимагало XVІ ст., завдяки чому Пилявецький замок набув рис замку бастейного типу. Подібне поновлення цілком вірогідно могло знайти відбиття в документах як побудова нового замку. Тим більше, що такі приклади вже є (розбіжності  в виявленні дати побудови Жванецького замку, замку в Рихті)  [9, 10].

З датою побудови замку у 40-х рр. XVІІ ст. не стикуються і результати аналізу фортифікаційної мережі, що склалася навколо Пиляви на початку XVІІ ст. На цей час Пилява знаходився серед густої мережі фортифікаційних укріплень, що оточували місто з усіх боків [11].

Зі сходу розташовувалися замки в Старій Сеняві та Сеняві Новій, поява яких пов’язана з фортифікаційною діяльністю роду Сенявських, звідки поселення й отримали свою назву.

Рід Сенявських, про який в історичних джерелах згадується як "руські воєводи", "українські феодали", відзначався надзвичайною відданістю королям Речі Посполитої, а тому насамперед дбав про оборонність земель.

Спочатку польський король Сигизмунд І надав землі шляхетському роду у Старій Сеняві, звідки, до речі, й походить назва нинішнього районного центру на Хмельниччині. У 1543 році король Сигизмунд І дав дозвіл Миколаєві Сенявському, воєводі Белзькому, закласти місто з магдебурзьким правом і назвою Сенява (пізніше назва трансформувалась у Стару Сеняву). Микола Сенявський турбувався про безпечність українських коронованих земель від набігів татарів та кримчаків і тому в другій половині ХVІ ст. тут споруджено фортецю – один з опорних пунктів польської шляхти на Поділлі. У цей же час Сенявський споруджує дерев'яний костьол, а також інші оборонні об'єкти [12].

Потім, в1563 році на березі р. Ікви Ієронім Сенявський засновує місто Нову Сеняву, яке посилює фортифікаційними укріпленнями (тепер – с. Нова Синявка, Старосинявський р-н, Хмель­ницька обл.) [13, s. 275].

На південному сході від Пиляви, на березі р. Південного Бугу знаходилося місто Новокостянтинів. Засноване в 1600 р. волинським воєводою князем Олександром Острозьким за привілеєм короля Сигізмунда III як прикордонне поселення, воно мало  власні фортифікаційні укріплення [14].

Підступи до Пиляви на південному сході були прикриті фортецями в Хмільнику та Літині.

Укріплене поселення в Хмільнику на той час вважалося одним з головних оборонних пунктів на українському порубіжжі і повинно було стримувати можливе пересування неприятельських військ уздовж р. Південного Бугу вглиб краю.

Про стан фортифікацій замку та міста у XV ст. доку­ментальних відомостей не віднайдено. Але у 1500 році замок був відбудований після руйнівних татарських набігів кінця століття. У 1512 році староста Предслав Лянцкоронський знову укріпив поселення і утримував у замку постійний гарнізон [15].

У 1571 році замок був оточений валом та глибоким ровом. До замку через р. Пів­денний Буг вів міст, що закінчувався біля брами в одній з веж. Крім надбрамної вежі існувало ще шість триповер­хових веж. Вежа "Стражниця" мала чотири поверхи. П'ять веж були новозбудованими. У декотрих перший поверх зроблений подвійною стіною, засипаною глиною. Стіни були з фланкуванням, але не повсюди накриті дахом. Вежі збу­довані з широкими площадками для гармат та стрільницями на усі сектори [16, с. 357].У 1620 році під час татарського набігу замок, вірогідно, був узятий штурмом і зруйнований, ос­кільки потрапив у полон староста Миколай Струсь [17, с. 154]. Фортифікації відбудовані до середини XVII ст.

Літинський замок розташовувався на острові, утвореному р. Шмиківкою (притокою р. Згара) біля їхнього злиття. Укріплення знаходились на правобічному відгалуженні Кучманського шляху, займаючи вигідне обо­ронне положення. Заснування замку відноситься до кінця XVI ст. У 1578 році прикор­донний урядовець Станіслав Лащ за королівським дозволом "по потребе сильнейшей от неприятеля" укріпив містечко. З того часу Літин стає старостинським замком. [18, с. 154].

Південні підступи до Пиляви прикривали фортеці у Летичеві та Меджибожі.

Летичівський замок побудований у першій поло­вині XV ст. Теодором Бучацьким і знаходився на Кучманському шляху [19, с. 254].  Замок піддавався неодноразовим нападам татарських загонів і в кінці століття перебував у зоні їх активної діяльності, хоча укріплення не переставали існувати [20, с.17].

Новий замок був збудований кам'янецьким старостою Миколаєм Потоцьким своїм коштом у кінці XVI ст. Фортифікації складалися з восьми триповерхових башт. Роль мурів виконували кам'яні будинки, розташовані між баштами. Верхи будинків були пристосовані під бланки та накриті. Наприкінці 1620-х років під час старостування Стефана Потоцького він був головним центром оборони одного з найбільших українських прикордонних староств [21, с.18].

Фортифікації Меджибожа розміщувалися на мису у місці злиття рік Південного Бугу та Божка на з'єднанні Кучманського та Чорного татарських шляхів. Замок у Меджибожі за своєю площею та потенціалом укріплень у західній частині при­кордонного українського пасу поступався лише Кам'янцю. Такою ж визначною було і його роль у обороні порубіжжя. В XV ст. замок існував як королівський. У другій чверті століття Меджибіж стає приватним поселен­ням у володіння родини Сенявських.

На початку XVII ст. була побудована головна східна башта замку на самому мисі біля злиття рік Південного Бугу та Божка. її обриси мали складну форму, яка дозво­ляла організувати систему перехрестного вогню на цьому боці замку.

 Добре виступаючий кут башти давав можливість вести фланговий вогонь уздовж мурів замку. Крім того були побудовані три нових кам'яних башти. Вони схожі на бастеї значних розмірів, одна з яких у плані була восьмикутною і охороняла замкову браму, а дві інші - п'ятикутними [22, с. 93].

З заходу і північного заходу Пиляву прикривали замки-фортеці у Старокостянтинові та Красилові.

Замок-фортецю у Старокостянтинові засно­вано у 1561 р. [23].  Будівництво фортеці було завершено через десять років.

У 1444 р. великий литовський князь Свидригайло видав жалувану грамоту своєму слузі Михайлу Олехновичу на кілька поселень в Кременецькому повіті, в тому числі і на Красилів на Случі [24]. На початку ХVІ століття Красилів поступово перетворюється в адміністративний центр Кузьминської волості. Тут будується фортеця, її комендант вже керує всіма збройними силами краю. Великих спустошень Красилів зазнав лише в роки Національно-визвольної війни середини ХVІІ ст.,  що призвели до повного занепаду міста.

Таким чином, на початок ХVІІ ст. Пилява знаходилася серед розгалуженої мережі фортифікаційних укріплень, що захищали місто з найуразливіших боків – з півдня та південного сходу від татарської навали. І серед невеликих приватних замків – могутні державні фортеці в Хмільнику, Літині, Меджибожі, Летичеві.

Як ми бачимо, вказані укріплення були побудовані майже в один період – у другій половині XVI ст. З цієї хронології випадають лише замки в Меджибожі, Летичеві та Хмільнику, час заснування яких припадає на більш ранішні часи, але наприкінці XVI ст. вони були перебудовані в руслі нових фортифікаційних віянь. Наведені дані дозволяють говорити про єдину кампанію спорудження замкових фортифікацій в районі навколо Пиляви. Тож постає закономірне питання: чи не міг замок у Пиляві бути побудованим в руслі єдиної кампанії спорудження замкових фортифікацій в даному  районі в середині – другій половині XVI ст., на той час як в 40-х рр. XVIІ ст. його було лише поновлено? До того ж, це питання підтверджується й результатами архітектурного аналізу замкових фортифікацій.

Таким чином, можна зробити висновок, що поселення, відоме як село Пилявці в 1520-30-х роках вже в другій половині XVI ст. мало укріплений замок, збудований в руслі єдиної фортифікаційної кампанії району. У 1640 р. поновлення замку з метою кращого забезпечення краю від нападів татар на цьому відтинку Кучманського шляху було фінансоване новим власником поселення - Домінікан­ським орденом. Тоді ж Пиляві надане магде­бурзьке право і статус містечка.

Отже, ми бачимо, що питання виникнення Пилявецького замку вимагає більш ґрунтовного вивчення, що відкриває перспективи для нових досліджень в цьому напрямку.

Список джерел та літератури

1.            Документы об освободительной войне украинского народа 1648 - 1654 гг. – Киев, 1965. – 825 с.

2.            Історія України в документах і матеріалах. - К., 1941. – Т.З: Визвольна боротьба українського народу проти гніту шля­хетської Польщі і приєднання України до Росії (1569-1654 рр.). –  291 с.

3.            Сіцинський Ю. Оборонні замки Західного Поділля XIV – XVII ст. - Кам’янець – Подільський, 1994. – 96 с.

4.            Biakowski L. Podole w XVI wieku. Rysy spoleczne i gospodarcze. – Warszawa, 1920. – S. 230.

5.            Сіцинський Ю. Оборонні замки Західного Поділля XIV – XVII ст. - Кам’янець – Подільський, 1994. – 96 с.

6.            Виногродська Л.І. Історико – археологічні дослідження поблизу с. Пилява Хмельницької області (до локалізації місця Пилявецької битви) // Археологія. – № 1. –  1977.

7.            Сіцинський Ю. Оборонні замки Західного Поділля XIV – XVII ст. - Кам’янець – Подільський, 1994. – 96 с.

8.            Нельговский Ю.А. Некоторые особенности замков Подольских земель Украины XVI - начала XVII вв. // Архитектурное наследство. - М., 1979. - С.89-96.

9.            Пламеницька Е.М. Малодосліджені фортифікації містечка Жванця на Поділлі // Пам’ятки України. – 1997 .- ч.3. – С. 88 – 95.

10.        Сіцинський Ю. Оборонні замки Західного Поділля XIV – XVII ст. - Кам’янець – Подільський, 1994. – 96 с.

11.        Замки – фортеці Волині і Поділля // Археологія доби українського козацтва XVI – XVIIІ ст. – К., 1997. – С. 164 – 180.

12.        Архив  Юго-Западной  России,  издаваемый  Временной Комиссией   для   разбора  древних   актов,   учрежденной   при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – К.,1863. -.4.3. -Т.І.- 453 с.

13.        Szezygiel R. Lokacje miast w Polsce XVI wieku. – Lublin, 1989. – 358 s.

14.        Володіння князів Острозьких на Східній Волині ( за інвентарем 1620 року ) / пер. І.Ворончук . – К., 2001. – 320 с.

15.        Грушевский М.С. Южнорусские  господарские  замки  в половине XVI века. Историко-статистический очерк. - М., 1890 - 33 с.

16.        Мальченко О. Укріпленні поселення Брацлавського, Київського і Подільського воєводства (XV - середина XVII ст.). – К., 2001 – 379 с.

17.        Гульдман В.К. Памятники старины Подолии. – Каменец-Подольский, 1901. – 401 с.

18.        Архив  Юго-Западной  России,  издаваемый  Временной Комиссией   для   разбора  древних   актов,   учрежденной   при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – К., 1869.- 4.5.- Т.1. - 637 с.

19.        Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. – СПб.,1844.-Т.1.- 428с.

20.        Грушевський   М.С. Опис Подільських замків Скали, Кам'янця,  Смотрича і Летичева й їх доходів,   1494 року // ЗНТШ. - Львів, 1895.- Т.7. - С.1 -18.

21.        Грушевський   М.С. Опис Подільських замків Скали, Кам'янця,  Смотрича і Летичева й їх доходів,   1494 року // ЗНТШ. - Львів, 1895.- Т.7. - С.1 -18.

22.        Нельговский Ю.А. Некоторые особенности замков Подольских земель Украины XVI - начала XVII вв. // Архитектурное наследство. - М., 1979. - С.89-96.

23.        Володіння князів Острозьких на Східній Волині ( за інвентарем 1620 року ) / пер. І.Ворончук . – К., 2001. – 320 с.

24.        Грамоты Великих князей Литовских с 1390 по 1569 гг. / Собр. и изд. под ред. В.Антоновича, К. Козловского. – К., 1868.- 136  с.